День смерті Пресвятої Богородиці зветься у Святій Церкві Успіння, бо Її тіло після смерті не зазнало зітління, але разом з душею було взяте до неба. Ми не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це Євангелія нічого не згадує. Основу празника Успіння творять традиція Церкви та позиція святих Отців і Вчителів Церкви.
Найдавніша записана згадка, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, подана в творі, який у Західній Церкві відомий як “Перехід Святої Марії”, а на Сході той самий твір має назву “Слово про Успіння Святої Богородиці”. Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця ІІ-го або початку ІІІ-го століття, а інші ставлять його аж на кінець VI-го століття.
З цього твору довідуємося в подробицях про святе й чудесне Успіння Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія: Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і сповістив від імені Її Сина Ісуса Христа час Її переходу до вічності. На день Її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати виявила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії біля своїх батьків і свого обручника св. Йосифа. Сам Ісус видимо в супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли Її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гробницю відкрили, то Її тіла там вже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер всі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом і душею була взята на небо.
Від початку VI-го ст. храм Успіння в Гетсиманії починає собі приписувати, що в ньому знаходиться гріб Пресвятої Богородиці. А храм на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак по сьогодні історики не висловили нічого певного – ні про місце її смерті, ані про місце її гробу. Одні доказують, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять, що в Ефезі, куди і мав її забрати з собою св. Євангелист Іван Богослов.
В творах св. Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Св. Епіфан Кипрський (†403) пише: “Хай досліджують св. Письмо і не найдуть там свідоцтва ані про смерть Марії, ані про те, що Вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що Вона похована чи не похована. І коли Іван перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв з собою Пречисту Діву”.
В IV-му столітті починають церковні письменники, на основі передання, писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це св. Григорій з Тур (†594), а на Сході єрусалимський патріарх Модест (†634), який перший мав проповідь про Успіння, св. Андрій Критський (†712) та св. Іван Дамаскін (†749). Два останні св. Отці мали по три проповіді про Успіння.
Під кінець VII-го і початку VIII-го ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на Її чудесне Успіння, але і на Її вознесіння на небо з тілом і душею.
У святого Івана Дамаскіна ясно виступає віра у внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей про її Успіння він каже: “Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівочість при своїм Народженні, зберіг і її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, які Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір Бога”.
У Західній Церкві починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870) дедалі більше проявлялись намагання, щоб загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголосити догмою святої віри. Це завдання взяв на себе папа Пій XII. Він зібрав і проаналізував думки всіх єпископів Католицької Церкви і згрупував їх в Апостольській Конституції “Всемилостивий Бог” з 1-го листопада 1950 року він цілому світу урочисто проголосив: “Владою Господа нашого Ісуса Христа, св. Апостолів Петра й Павла і нашою власною повагою проголошуємо, заявляємо й очеркуємо як Богом об’явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Присно Діва Марія, сповнивши свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави”.
Святий Альфонс Ліґуорі – великий почитатель Марії, на свято Успіння молився так: “О, Маріє, Ти уснула з чистої любові до Бога, – вчини, щоб, принаймні, я помер з щирим каяттям за всі свої гріхи”. У цій короткій молитві святого прихований глибокий зміст. По-перше, перехід Марії з дочасного життя не був наслідком старості, – а глибокого смутку за Богом з причини любові до Нього. По-друге, ми, люди, не можемо удостоїтися такої ласки як Богородиця – бо протягом свого життя назбируємо чимало різних гріхів (свідомих і несвідомих, добровільних і недобровільних, легких і важких), з яких не завжди можемо правдиво розкаятися і так вони ці “друзі” товаришують аж до гробової дошки і в смертній боротьбі диявол власне щоб вкинути душу в розпач всіх їх нам пригадує. Але власне через таємницю Успіння Матері Божої, через її щасливу смерть, ми можемо, якщо захочимо і проситемемо про цю ласку Діву Марію – одержимо добру смерть, тобто відпущення гріхів і спокій сумління.
Нехай Найсвятіша Діва Марія усім нам через заслуги свого Внебовзяття цю ласку виєднає. Амінь.
